Спеціально для вас я відібрав ТОП-10 найцінніших і цікавих кинобиографий за всю історію кінематографа, які точно варті вашої уваги і загального перегляду. Читаємо далі про відомі кинобиоргафии знаменитих людей, які були максимально оригінально і правдиво переказані на плівці.
«Людина на Місяці», реж. Мілош Форман, 1999
Енді Кауфман володів надзвичайно дивним почуттям гумору – настільки дивним, що сміялися над його жартами далеко не всі. Великий Мілош Форман, відомий своїм виразом, що одна справа – витратити на фільм дві години, і зовсім інша – два роки життя, а тому дуже ретельно завжди відбирає свої проекти, вважав, що ця «дивність» варта витраченого на неї часу. І зняв картину, в якій неординарне дотепність героя представлено в усій красі. Зіграв Кауфмана один з його відданих фанатів — Джим Керрі.
«Колір граната», реж. Сергій Параджанов, 1968
Можливо, самий оригінальний «байопік», коли-небудь створений на світі: історію вірменського поета Саят-Нова Параджанов втілив на екрані виключно візуальними метафорами. З наскоку, без спеціальної підготовки розібратися в цьому буде важкувато, але ті, хто розглядає кіно не як розвага, а як Мистецтво, шанують цю картину в числі головних шедеврів кінематографа. У різному віці Поета зображують різні актори з яких має сенс виділити Софіко Чіаурелі.
«Півтори кімнати, або Сентиментальна подорож на Батьківщину», реж. Андрій Хржановський, 2008
Ще одна біографія Поета – цього разу Йосипа Бродського. Не така «мудрьона», як у Параджанова, але не менш майстерно придумана і складно виконана в різних кінематографічних техніках. Тут і постановочне кіно, і спритна імітація документа, і несподівані, але вражаючі анімаційні вставки!.. Як і у випадку з Саят-Нова, фільм – зовсім не монотонне дослідження на кшталт «ЖЗЛ», а спроба проникнути в духовний світ, у творчість поета, в його поезію. Досить вдала спроба. Нобелівського лауреата зіграв Григорій Дитятковський.
«Ед Вуд», реж. Тім Бертон, 1994
Це лише зовні – розповідь про один з багатьох режисерів, а насправді — необычайнейшей сили визнання в любові до кінематографа. Напевно, Едвард Вуд і правда не відзначався талантами (у цьому кожен при бажанні може переконатися особисто, відшукавши і подивившись його власні роботи), але біографів привернуло не підсумкове якість тих стрічок, а щира захопленість і цілеспрямованість їх автора. Вуд у виконанні Джонні Деппа одержимий однією мрією: знімати кіно, знімати, незважаючи ні на що! Тим сумніше висновок: сьогодні подібна одержимість зустрічається все рідше, хоча саме зараз свій фільм здатний створити практично кожен.
«Я вбив свою маму», реж. Ксав’є Долан, 2009
Якщо судити строго – це, звичайно, не фільм-біографія. Але якщо все ж дати послаблення – це один з найбільш нетривіальних байопіков останніх років. Справа в тому, що вундеркінд з Канади Ксав’є Долан (на момент прем’єри хлопцеві тільки-тільки виповнилося двадцять) придумав і зняв фільм практично про самому собі – зігравши при цьому ще й головну роль. Здавалося б, кому можуть бути цікаві ці юнацькі «одкровення»? В інтернеті такого добра навалом. Але в тому-то і справа, що Долан дійсно великий талант – і з свого життя він зумів скласти надзвичайно інтригуючий кіно. Мама, до речі, залишилася жива – і дуже задоволена синочком.
«Євангеліє від Матвія», реж. П’єр Паоло Пазоліні, 1964
Дивно було б обійтися в цьому списку без житія популярного людини на Землі (на тій її, принаймні, половині, що сповідує християнство). І тут, звичайно, є багатющий вибір – бо фільми про Христа почали знімати ще в 19-му столітті і рахунок картин, в яких він з’являється, йде не на десятки, а на сотні. Версія Пазоліні – одна з найпотужніших в художньому плані, хоча режисер і обійшовся без помилкового пафосу, представивши свого героя не стільки богом, скільки революціонером – за що, до речі, отримав як ногами, так і подяки. Ісуса зіграв студент-економіст Енріке Иразоки, згодом спробував продовжити акторську кар’єру, але не дуже успішно.
«Мене там немає», реж. Тодд Хейнс, 2007
«Прикол» цієї біографії Боба Ділана аж ніяк не в тому, що головного героя грають різні артисти – нас після Параджанова цим не здивуєш. Але цікаво те, що самого музиканта у фільмі ніби як і немає – а є його іпостасі, які мають не тільки різні особи, але й різні імена: якийсь Вуді Гуатри, якийсь Роббі Кларк, якийсь Джуд Куїнн… «Де Боб Ділан?!.» — вільні обурено запитати нетямущі фанати. Де-де – це все він. Такий ось, різноманітний. В тілі то Хіта Леджера, то Річарда Гіра, а то і зовсім Кейт Бланшетт, чого вже там.
«Анастасія», реж. Дон Блут, Гарі Голдман, 1997
Мабуть, самий дикий приклад з усіх приведених – але з-за дикості ми його сюди і включили. Хоча якщо говорити про жанр анімаційних біографій серйозно, то тут повинні були б знаходитися, наприклад, «Персеполіс» або «Вальс з Баширом», або вже принаймні якісь класичні діснеєвські стрічки на кшталт «Покахонтас». Але «Анастасія» приємна нам, зрозуміло, своїм ясним поглядом і на російську історію, і на долю нібито «зниклої» царської дочки, великої княжни Анастасії Миколаївни. Після цього мультфільму у школярів, ясна річ, не виникне більше запитань, що і як у нас там було в період царизму і ким насправді був Григорій Распутін. Проте найбільше тут вражає не сам сюжет, а ті, хто скрупульозно вишукує в ньому помилки – вважаючи, мабуть, що їх наявність і справді «очорнює» Росію.
«Скажений бик», реж. Мартін Скорсезе, 1980
Пропустити цей фільм, можливо, і варто було б: аж надто очевидний приклад – еталонна кінобіографія, нікого цією назвою ми тут не здивуємо. Але було б просто неправильно затіяти цей умовний «хіт-парад» через спортивної стрічки (вже багатьом полюбилася «Легенди №17») – і не включити в нього нічого хоча б трішки близького. Бокс, правда, далеко не хокей, так і фільм скоріше не про спорт, а про тяжкої людської долі… Але – не попреш проти Роберта Де Ніро в ролі Джейка ЛаМотты. Навіть нерозумно чинити опір.
«Соціальна мережа», реж. Девід Фінчер, 2010
Далеко не ідеальна кінокартина (хоча кількість її шанувальників у сто разів перевищує кількість її огудників), неймовірно між тим цінна єдиним, але самим головним своїм козирем: ми всі знаємо, про кого вона – і він як і раніше живе десь серед нас. Формально, втім, це не біографія Марка Цукерберга, а історія виникнення «Фейсбуку» — але адже зрозуміло, що, говорячи одне, ми незмінно маємо на увазі і друге. І що б там не сталося далі з найбільшою соціальною мережею, безпосередньо Цукерберг – якому немає ще й 29 років – у мистецтві вже себе обезсмертив. За допомогою Джессі Айзенберга, зрозуміло.
Звідси
