Один блогер побував у уфімської колонії суворого режиму №9, або, як її ще називають, “Дев’ятку”, де відбувають покарання найнебезпечніші злочинці-рецидивісти, у яких на рахунку вже не по одній ходці. Пропоную поглянути на те, яка атмосфера панує в колонії і як там живеться укладеним.
Днями на запрошення башкирського ГУФСИНа я відвідав уфимську колонію суворого режиму номер 9. Більше відому, як “Дев’ятка”. Раніше вона була загальною, а тепер тут відбувають свої терміни майже півтори тисячі рецидивістів, всі вони – небезпечні злочинці, у кожного по одній ходці і всі вони за тяжкі злочини – вбивства, грабежі, насильство, наркотики в великих розмірах і тому подібні злодіяння.
На жаль, в першій точці нашого маршруту – ШИЗО – фотографувати заборонено, а на словах цю атмосферу не передати. Це кілька невеликих камер, де сидять поодинці злісні порушники тюремного режиму. У камері, куди ми заходили, відбуває кілька десятків діб москвич з прозорими очима, у якого перший термін за розбій, а другий – за зберігання наркотиків у великих розмірах. Потрапив сюди за відмову прибирати тюремний двір. Цей строк не зараховується у загальний, тому хлопець вийде на свободу ще пізніше. Ще в коридорі там висить велика колонка, через яку транслюється музика та лекції. Це потрібно, щоб унеможливити спілкування між камерами. Далі фотографувати можна було майже скрізь і ми вирушили вже у загін, де для зека встановлені наділені умови відбування покарання.
У невеликому закритому дворику засуджені (а це такий же професіоналізм, як видобуток), що відрізняються ідеально зразковою поведінкою, можуть проводити частину часу, курити, милуватися на троянди, які тут скоро зацвітуть і навіть займатися спортом.
Правда, всі тренажери прикуті ланцюгами – запобіжний захід, щоб, наприклад, гантелі можна було використовувати в бійці.
В’язнів не можна знімати крупно без їх письмової згоди, такі правила. Але повірте, дуже складно уявити цих людей в ролі вбивць, злодіїв і розбійників – абсолютно звичайні особи, з ясними очима і навіть посмішками. Коли ми прийшли, загін перебував у кімнаті відпочинку, де зі стін суворо дивляться перші особи держави і республіки і варто вікно у світ – телевізор.
Природно, тут не показують все підряд, відбираються з ефіру ті програми, які не можуть пошкодити укладеним з новин прибирають сюжети про кримінал, не показують кіно і серіали зі сценами насильства і сексу.
Взагалі, життя зека суворо регламентована – по годинах вмиваються, їдять, працюють, дивляться тб і в будні і в свята.
Порядок на зоні ставлять у главу кута, тому ніде немає ні смітинки, нічого зайвого.
Відомо, що праця цивілізує. У “Дев’ятці” є маса можливостей для перевиховання працею. По-перше, це власне металлоплавильное виробництво. Ллють чавун і роблять з нього всякі корисні і потрібні речі.
Зарплата в цеху пристойна. На руки після виплати шкоди потерпілому залишається три-чотири тисячі. Віртуально, звичайно. Їх можна отоварити у ларьку на зоні – печиво, чай, цукерки.
Крім того, тут працює великий швейний цех. Сюди, до речі, переїхала частина обладнання з розореної фабрики “8 березня”, а тепер на ньому шиють, наприклад, спецодяг для “РЖД”. Сильне враження, коли сотня луджених ковток співуче кричить: “Дооооообрый день, громадянин начальник!”
Йдемо по території колонії до тюремного клубу. Помічаю ознаку часу – кімнату відеозв’язку з начальником в’язниці, якою можуть користуватися ув’язнені.
Заходь, натискай на кнопку і залишай свої скарги та пропозиції. Але тільки по справі!
Центр духовного та культурного життя колонії – клуб. Тут на всі свята і у вихідні проходять самодіяльні концерти, кіносеанси та спортивні змагання.
Для душі тут є три молитовні кімнати, в яких мусульмани, католики і православні вчать Коран і арабська, співають християнські гімни, исповедаются і причащаються.
До речі, багато ікони та розписи – твори ув’язнених.
На другому поверсі – телестудія, в якій проходять цензуру програми для тюремного телебачення і виробляються власні проекти – соціальні ролики і документальні фільми. Керує студією зека з Підмосков’я, який на волі мав відношення до телеремеслу, робив програму для одного з каналів.
Тут же художня майстерня. Малюють плакати до всіх дат і наочну агітацію. Малюнок дуже навіть нічого, а по рима кульгає.
Неодмінна частина життя колонії – бібліотека на пару тисяч томів. Бібліотекар – випускник інституту мистецтв з дуже інтелігентним обличчям (перший термін за нанесення тяжких тілесних ушкоджень, другий – вбивство) каже, що найбільше беруть фантастику і російську класику. Достоєвський очікувано зачитаний до дірок.
А от різноманітні зводи законів, кодексів та іншу юр. літературу беруть рідко – і так знають напам’ять. На зоні час обіду. Йдемо в їдальню.
Тут теж, звичайно, регламенти на все – грами, види продуктів, час відвідування.
Чергові розносять їжу по столах, ми знімаємо пробу з супу і другого.
Їжа пресновата, дуже проста, як в якій-небудь звичайної заводській їдальні. А ось пайка – окраєць чорного хліба, який випікають тут – дуже навіть смачна.
Ми побували майже скрізь. Не зайшли, хіба що в кімнату побачень. Там хтось з ув’язнених зустрічався з рідними і ми, звичайно, не стали переривати їх і віднімати рідкісні в місцях не настільки віддалених хвилини радості.
Можливо, моя розповідь здався вам надто позитивним. Так, в колонії я не побачив якихось жахів, як у серіалі “Тюряга”. Тут чисто, порядок і все гранично просто і зрозуміло. Але повірте, з перших хвилин за ґратами, навіть у якості гостя, ви починаєте відчувати нестерпне бажання якнайшвидше вийти на волю! Це бажання читається в очах абсолютно всіх мешканців зони. І це жахливо! Пам’ятайте, що в’язниця – це завжди в’язниця, якою б вона упорядкованої не була, і ніколи сюди не потрапляйте!
Звідси